08 | 08 | 2012

Надання першої допомоги при нещасних випадках

Точки для зупинки кровотечі

 

Щоб швидко зупинити кровотечу, потрібно знати розташування найбільш ефективних точок натискання артерій (рис. З0).

Розглянемо, як зупиняється кровотеча у разі поранення:

•  лобу або скроні — притискується скронева артерія спереду козелка вуха (точка 1);

•  потилиці — притискується потилична артерія (точка 2);

•  голови або шиї — притискуються сонні артерії до шийних хребців (точки 3 та 4);

•  плеча (поблизу плечового суглобу) та під пахової впадини — притискується підключична артерія до кістки у підключичній ямці (точка 5);

•  передпліччя — притискується під пахова (точка 6) або пле­чова артерії (точка 7) посередині плеча з внутрішньої сторони;

•  кисті та пальців руки — притискується променева та лікть­ова артерії у нижній третині передпліччя біля кисті (точки 8 і 9);

•  стегна — притискується стегнова артерія у паху (точка 10);

•  гомілки — притискується стегнова артерія в середині стегна (точка 11) або підколінна артерія (точка 12);

•  стопи та пальців ноги — притискується тильна артерія стопи (точка 13) або задня велика гомілкова (точка 14).

 

 

Дії у важких випадках

У багатьох випадках наслідки нещасного випадку залежать від того, наскільки швидко і кваліфіковано надано потерпілому пер­шу медичну (долікарську) допомогу.

Затримка долікарської допомоги або неправильне (невміле) її надання може призвести до серйозних ускладнень у лікуван­ні, інвалідності, навіть смерті потерпілого. Не відмовляйте потерпілому у наданні допомоги за відсутності ознак життя (дихання та пульсу).

Травма, як правило, трапляється раптово і викликає в оточу­ючих почуття безпорадності, розгубленості. Не всі знають, як швидко визначити характер і тяжкість травми.

Але за будь-яких обставин потрібно зберігати спокій, уміло, швидко і правильно організувати необхідну допомогу до при­буття медичних працівників. Швидкість і якість надання долі­карської допомоги визначаються підготовленістю осіб, які зна­ходяться поруч потерпілого, їх умінням використовувати під­ручні та спеціальні засоби.

 

Точки натискання артерій

Рис. З0. Точки натискання артерій

 

Тому кожен учень і працівник повинні знати, як надавати до­лікарську допомогу: зупинити кровотечу, зробити штучне дихан­ня та непрямий масаж серця, накласти шину при переломі, пере­в'язати рану, промити очі, вжити необхідних заходів при гострих отруєннях парою, газом тощо.

Розроблена відповідна схема послідовності надання першої долікарської допомоги. З певними варіаціями вона придатна у більшості ситуацій. Складніше надавати допомогу, якщо біля по­терпілого тільки одна людина. В такому випадку не завжди по­трібно одразу бігти за лікарем, часом це просто неможливо зро­бити (в полі, лісі, на річці). У таких ситуаціях, як ураження елек­трикою, утоплення, численні травми, надання термінових заходів може стати вирішальним для врятування життя потерпілого.

Наприклад, у потерпілого може бути відсутнім дихання, порушено серцево-судинну діяльність, внаслідок чого серце зу­пинилося. Тому той, хто надає допомогу, повинен негайно роз­почати відновлення дихання та серцевої діяльності у потерпілого, а вже потім вирішувати питання з транспортуванням.

Розглянемо схему послідовності надання першої долікарсь­кої допомоги.

1.  Усунути дію небезпечних та шкідливих факторів на орга­нізм потерпілого (звільнити його від дії електричного струму, винести із зараженої зони, загасити одяг, що горить, витягти з води тощо).

2.  Надати потерпілому найбільш зручне положення, що за­безпечує спокій.

3.  Оцінити стан потерпілого.

4.  Визначити характер травми, що становить найбільшу загро­зу життю потерпілого, а також послідовність дій його рятування.

5.  Вжити необхідних заходів щодо рятування потерпілого в порядку терміновості (відновити прохідність дихальних шляхів,

провести штучне дихання, непрямий масаж серця, зупинити кро­вотечу, іммобілізувати місце перелому, накласти пов'язки).

6.  Підтримати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного персоналу.

7.  Викликати швидку медичну допомогу, лікаря або транспор­тувати потерпілого до найближчої медичної установи.

8.  Повідомити керівників установи про те, що трапилось. Важливо знати обставини, за яких сталася травма, умови, які спонукали до її виникнення, та час — годину і навіть хвилини, особливо коли потерпілий знепритомнів. Знання цього може до­помогти не тільки розпізнати характер пошкоджень, правильно підібрати засоби надання допомоги, але і в умовах лікувального закладу допоможе встановити діагноз.

Перше, що необхідно зробити для надання допомоги — винести (вивести) потерпілого з місця події (витягти з-під машини або будівельних матеріалів, зупинити дію електричного струму, вивести з приміщення, в якому чадний газ тощо). Робити це по­трібно обережно, намагаючись якнайменше турбувати потерпі­лого, особливо коли є значні пошкодження (переломи хребта, травма голови тощо). У таких випадках не можна перевертати потерпілого, тому що це посилює біль, може спричинити шок, сильну кровотечу з пошкодженням судин.

За деяких пошкоджень з переломами, кровотечею, термічних опіків, поранень необхідно зняти з потерпілого одяг. Краще це зробити у приміщенні. Спочатку знімають одяг (пальто, піджак, брюки, кофту) із здорової сторони тіла. Якщо важко зняти одяг, його розпорюють по швах або розрізають. Так діють у випадках тяжкої травми з пошкодженням кісток, коли необхідно швидко зупинити кровотечу та іммобілізувати кінцівку. У разі кровотечі одяг досить розрізати вище рани. При переломі хребта, коли не можна турбувати потерпілого, одяг не знімають.

Необхідно передбачити захист потерпілого від переохолод­ження, особливо якщо є значна втрата крові, тяжкий загальний стан або під час транспортування потерпілого на значну відстань.

Здійснити це не важко, для цього використовують прости­радла, які настеляють на ноші таким чином, щоб вільним краєм накрити потерпілого.

В мокру погоду треба користуватись брезентом, палаткою або іншими матеріалами, що не пропускають воду.

Потерпілий потребує морально-психологічної підтримки ото­чуючих. Увага, щирість, турбота допоможуть йому подолати на­слідки травми, нещастя.

Неприпустимі грубість, роздратування, докори в необереж­ності, недотриманні правил безпеки праці тощо.

Правильна поведінка тих, хто оточує потерпілого, їхня під­тримка — важлива складова долікарської допомоги.

 

Медична аптечка, її склад, призначення, правила користування

 

Комплекс заходів, що передбачають надання допомоги на місці події, включає не тільки навчання правилам поведінки, а й відповідне забезпечення, до якого входить аптечка першої допо­моги. Аптечки повинні знаходитися у місцях найбільшого скуп­чення людей і на травмонебезпечних ділянках.

В аптечці завжди мають бути засоби для надання першої до­помоги при незначних пошкодженнях, дрібних пораненнях: розчин йоду, борна кислота, марганцевокислий калій, перев'язочний матеріал тощо (табл. 6).

Таблиця 6

СКЛАД МЕДИЧНОЇ АПТЕЧКИ

 

Найменування медичних засобів і препаратів

Призначення

Кількість

Індивідуальний перев'я-

Для накладання пов'язок

3 шт.

зочний антисептичний

 

 

пакет

 

 

Бинти

Те саме

3 шт.

Вата (в пакетах)

Те саме

2 шт.

Джгут

Для зупинки кровотечі

1 шт.

Настоянка йоду

Для обробки ран, поранень

1 флакон або

 

на шкірі

10 ампул

Нашатирний спирт

Застосовувати при знепритом-

1 флакон або

 

ненні. накапати на ватку 2-3 крап-

10 ампул

 

лі й піднести до носа потерпілого

 

Розчин (2-4 %) борної

Для промивання очей, для при-

1 флакон

кислоти

мочок на очі при їх опіках елект-

250 мл

 

родугою, для  полоскання  рота

 

 

при опіках лужними сполуками

 

Вазелін

Для обробки шкіри при опіках

1 тюб.

 

1 ступеня

 

Валідол

Застосовувати при серцевому

1 тюб.

 

болі по одній табл. під язик до

 

 

повного розсмоктування

 

У кабінеті фізики, хімії, спортзалі, майстерні, гаражі, навчаль­ному господарстві, на фермі, польовому стані аптечку кладуть до спеціальної шафи, під час роботи у полі аптечку тримають у сумці або іншому місці, зручному для переноски. Стан і укомп­лектованість аптечки необхідно періодично перевіряти, звертаючи увагу на термін зберігання ліків. Розглянемо деякі правила ко­ристування індивідуальним перев'язочним пакетом:

1.  Розгортаючи пакет, не доторкайтеся тієї сторони, яка буде накладена на рану.

2.  Якщо рана одна, то слід накласти дві подушечки, якщо ран дві — по одній подушечці на рану, потім перебинтувати.

3.  Щоб пов'язка не зсунулася, потрібно закріпити зовнішній кінець бинта шпилькою.

4.  Після відкриття пакет необхідно одразу використати, тому що він швидко втрачає стерильність.

 

Перша допомога при запорошуванні очей, пораненнях, вивихах, переломах

 

В умовах виробництва очі можуть бути запорошені металевою або деревною стружкою, кам'яним пилом тощо.

Настає сильне подразнення, біль, різь, сльозотеча і почерво­ніння очей. Неприпустимо намагатися самостійно видалити сто­роннє тіло з ока. Необхідно накласти на око м'яку пов'яз­ку (рис. 31) і негайно відпра­вити потерпілого до лікарні, найближчого пункту швидкої допомоги чи викликати ме­дичного працівника.

Поранення — це ушкод­ження з порушенням ціліс­ності шкіри або слизової оболонки. Неприпустимо до­торкатися до рани руками, промивати її водою, засипати порошком, накладати деревну кору тощо. Забруднену шкіру навколо рани протирають

 

Накладання пов'язки при травмуванні ока

 

Рис.31 Накладання пов'язки при травмуванні ока

 

стерильною ватою, марлею, бинтом або тампоном з перев'язочного пакету. Навкруг рани змащують настоянкою йоду або «зеленкою» (потрапляючи до відкритої рани, вони викликають опік і затри­мують заживлення).

У разі відсутності медикаментів можна використати спирт, горілку, одеколон. Після обробки рану накривають стерильною серветкою або марлею, поверх кладуть вату та бинтують. Якщо під рукою немає стерильного матеріалу, використовують чисту м'яку тканину (хустинки, одяг тощо). У такому випадку на ді­лянку тканини, що буде безпосередньо накладатися на рану, не­обхідно накапати кілька крапель йоду, але сильно змащувати не можна — йод може спричинити опік.

Якщо є підозра на вивих, досить обмежитися створенням спокою: на нижню кінцівку накласти шину, а верхню підвісити хусткою на шию (рис. 32) і якомога швидше доставити потер­пілого до медичної установи. Не варто намагатися вправити вивих самостійно, оскільки це потребує спеціальних знань.

 

Підвішування руки на хустині

 

Рис. 32. Підвішування руки на хустині

 

Переломи можуть бути відкритими і закритими. При закритому переломі шкіра не пошкоджується, рана відсутня.

Ознака перелому — різкий біль під час спроби руху пошкод­женою кінцівкою. Перша допомога — забезпечити спокій та не­рухомість місця перелому (рис. 33). Не треба намагатися встано­вити, є чи немає перелому: примушувати потерпілого рухати пошкодженою кінцівкою, піднімати або згинати її. Такі дії можуть посилити біль, змістити і пошкодити м'які тканини.

Підвішування руки на полі піджака

 

Рис. 33. Підвішування руки на полі піджака

 

Для забезпечення нерухомості зламаної кінцівки застосовують, спеціальні дротяні або фанерні (дерев'яні) шини (рис. 34-40).

Шина повинна бути накладена так, щоб були надійно іммо­білізовані два сусідні з місцем пошкодження суглоби (вище і нижче), а якщо перелом плеча або стегна — то три суглоби. Накладають шину поверх одягу або кладуть під неї щось м'яке: вату, шарф, рушник.

Накладену шину необхідно прикріпити до кінцівки бинтом, рушником, паском. Як шину можна використати дошку, палицю, лижу тощо. Таку імпровізовану шину необхідно прикласти з двох протилежних боків уздовж пошкодженої кінцівки і обгорнути бинтом. Шина має бути накладена так, щоб центр її знаходився на рівні перелому, а кінці накладалися на сусідні суглоби по обидва боки перелому.

Фіксація відкритого перелому вимагає дотримання додаткових умов. Не можна накладати шину на місце відкритого перелому, а слід прибинтовувати її поверх одягу (взуття).

Під шину при відкритому переломі підкладають що-небудь м'яке, попередньо зупинивши кровотечу.

Накладання шини при переломі плеча

 

Рис. 34. Накладання шини при переломі плеча

 

Накладання шини при переломі передпліччя

 

Рис. 35. Накладання шини при переломі передпліччя

 

Накладання пов'язки при переломі або вивиху ключиці

 

 

Рис. 36. Накладання пов'язки при переломі або вивиху ключиці

 

Фіксація кінцівки при переломі кисті

 

Рис. 37. Фіксація кінцівки при переломі кисті

 

Застосування підручних засобів: прутів та ременя

 

Рис. 38. Застосування підручних засобів: прутів та ременя

 

Накладання шини при переломі гомілки

 

Рис. 39. Накладання шини при переломі гомілки

 

Накладання шини при переломі стегна

 

Рис. 40. Накладання шини при переломі стегна

Особливо небезпечні травми хребта. У таких випадках необ­хідно обережно, не піднімаючи потерпілого, підсунути під його спину дошку, щит, лист фанери, двері тощо. Якщо під руками немає нічого твердого, то у крайньому випадку можна транспор­тувати потерпілого у звичайних м'яких ношах обличчям донизу.

При переломі ребер необхідно міцно забинтувати груди або стягнути їх рушником під час видиху. При ушкодженні тазу не­обхідно обережно стягнути його широким рушником, шматком тканини, покласти потерпілого на тверді ноші (щит, широку дош­ку), надавши йому пози «жаби».

У разі травми голови необхідно покласти потерпілого, зро­бити йому на голову охолоджуючий компрес. Щоб запобігти задушення потерпілого у несвідомому стані від западання язика або блювотних мас, його кладуть на бік або на спину, при цьому голова має бути повернута вбік. Рот потерпілого, у разі необхід­ності, швидко і обережно звільняють від блювотних мас, висову­ють вперед нижню щелепу, витягують язик. При першій можли­вості потерпілого треба негайно транспортувати до лікувального закладу у супроводі особи, яка вміє надавати допомогу при по­требі оживлення. Транспортують потерпілого на спині з трохи піднятою на подушці головою.

При переломі нижньої щелепи накладають пов'язку, що забез­печує її нерухомість. Для цього беруть дві хустки, з яких одну проводять під підборіддя та зв'язують на тім'ї, а другою охоплюють підборіддя спереду і зав'язують на потилиці (рис. 41).

 

Накладання пов'язки при черепно-мозковій травмі

 

Рис. 41. Накладання пов'язки при черепно-мозковій травмі

Припинення кровотечі з рани, носа, вуха, легенів, стравоходу

 

Навіть відносно неглибокі поранення можуть супроводжуватися кровотечею: капілярною, артеріальною, венозною.

Якщо пошкоджена артерія — колір крові яскраво-червоний, кров б'є фонтанчиком. Артеріальна кровотеча найбільш небез­печна, допомогу потерпілому треба надавати негайно. За капі­лярної кровотечі кров виділяється краплями. Венозна кров має темно-червоне забарвлення.

Артеріальну кровотечу зупиняють за допомогою здавлюючої по­в'язки. Якщо кровотеча з великої артерії, то для її зупинки до ділян­ки рани притискають артерію пальцем вище місця поранення, а потім накладають здавлюючу пов'язку, джгут, закрутку (рис. 42, 44).

У разі кровотечі зі стегнової артерії джгут накладають вище місця кровотечі. Під джгут підкладають шар марлі, щоб не пошкодити шкіру і нервові закінчення. Під джгут вкладають записку із зазна­ченням часу його накладання (рис. 43). Тривалість використання джгута обмежується двома годинами. Використовувати джгут по­над дві години небезпечно — може омертвіти кінцівка.

 

Гумовий джгут для зупинки кровотечі

 

Рис. 42. Гумовий джгут для зупинки кровотечі

 

Якщо протягом двох годин немає можливості забезпечити до­даткову допомогу і кровотеча продовжується, то через 1,5-2 го­дини  джгут  на  кілька хвилин відпускають  (до  почервоніння шкіри), кровотечу при цьому зменшують іншими методами (наприклад, здавлюючим тампоном), а потім знову затягують джгут. При кровотечі з головної шийної (сонної) артерії рану по можливос­ті стискають пальцем, після чого заповнюють марлевими тампонами.

 

Етапи накладання джгута

Рис. 43. Етапи накладання джгута

 

Якщо рана знаходиться в паху або під пахвою, джгут не мож­на використовувати. У такому разі в рану також вкладають там­пон, а потім (якщо немає вивихів і переломів) кінцівку потерпі­лого згинають і прив'язують до тулуба (рис. 45).

Для зупинки носової кровотечі потерпілого необхідно посадити і покласти на ніс охолоджуючий компрес. Якщо не допомагає, вводять до носової порожнини тампони зі стерильного бинта, оброблені 3 % розчином перекису водню. Тампони можна залишати в носі 24 год.

Якщо потерпілий відкашлюється яскраво-червоною спіненою кров'ю — кровотеча в легенях. При цьому дихання зазвичай буває утруднене. Потерпілого кладуть у напівлежаче положення, під спи­ну підкладають валик, на груди кладуть холодний компрес. При цьому йому забороняється говорити і рухатись. Періодично йому можна давати пити холодну, злегка підсолену воду і ковтати шматочки льоду. Постраждалого необхідно терміново госпіталізувати.

Кровотеча з травного тракту характеризується блюванням згустками темно-червоної крові. Як і при кровотечі в легенях, по­терпілого потрібно покласти у напівлежаче положення, під спину покласти валик, але ноги згинають у колінах. При значній втраті крові може розвинутись гостре недокрів'я, виникнути шок. Пере­дусім треба зупинити кровотечу. Потім тілу потерпілого надають такого положення, за якого голова для її нормального кровозабезпечення має бути дещо нижче тулуба.

 

Зупинка кровотечі закруткою

Рис. 44. Зупинка кровотечі закруткою: а) зав'язування вузла; б) закручування за допомогою палички; в) закріплення палички

 

Згинання кінцівки в суглобах для зупинки кровотечі

 

Рис. 45. Згинання кінцівки в суглобах для зупинки кровотечі з:

а) передпліччя; б) плеча; в) гомілки; г) стегна

Надання першої допомоги при знепритомнінні, шоку, тепловому

та сонячному ударах, опіку, обмороженні

 

Головною причиною знепритомнення є раптова недостатність кровонаповнення мозку під впливом нервово-емоційного збуд­ження, страху, болю, нестачі свіжого повітря тощо.

Ознаки. Звичайно непритомність настає раптово, але інколи перед нею наступає блідість, блювання, нудота, слабкість, позіхання, посилене потовиділення. Пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється до 40-50 ударів на хвилину.

Допомога. Потерпілого необхідно покласти на спину, щоб го­лова була нижче рівня ніг (на 15-20 см) для поліпшення крово­обігу мозку. Потім звільнити шию і груди від одягу, забезпечити доступ свіжого повітря, поплескати по щоках, полити обличчя, груди холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт. Коли потерпілий опритомніє, дати йому гарячий чай або каву, 20-30 крапель настоянки валеріани.

Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або взагалі не дихає, можливе западання язика. У такому разі вживають заходи для оживлення.

Причиною шоку може стати сильний біль, значна втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих вірусів, що при­зводять до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин.

Ознаки. Блідість, холодний піт, розширені зіниці, короткочасне знепритомнення, прискорене дихання і пульс, зниження артеріа­льного тиску. За важкого шоку — блювання, спрага, попелястий колір обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців, мож­лива зупинка дихання і кровообігу.

Допомога. Необхідно надати першу допомогу, яка відповідає виду поранення (наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати переломи тощо).

Потерпілого слід зігріти (закутати в ковдру), покласти на спи­ну з дещо опущеною головою.

Якщо немає підозри на пошкодження внутрішніх органів, по­терпілому дають гарячий напій. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку, є тепло, зменшення болю, пиття рідини.

Тепловий або сонячний удар настає внаслідок тривалого перебування на сонці без захисного одягу, при фізичному навантаженні у нерухомому вологому повітрі.

Ознаки. Легкий ступінь — загальна слабкість, нездужання, за­паморочення, нудота, спрага, шкіра обличчя червона, вкрита потом, пульс і дихання прискорені, температура тіла 37,5-38,9°С. Серед­ній ступінь — температура 39~40°С, сильний головний біль, різка м'язова слабкість, миготіння в очах, шум у вухах, серцевий біль, яскраво виявлене почервоніння шкіри, сильне потовиділення, по­синіння губ, прискорення пульсу до 120-130 уд./хв., часте і поверхневе дихання. Тяжчі ступені перегрівання кваліфікуються по-різному: якщо температура повітря висока і його вологість підвищена, кажуть про тепловий удар; якщо довго діяли сонячні промені — йдеться про сонячний удар. При цьому температура тіла піднімається вище 40°С, настає знепритомнення, шкіра суха, можуть початися судоми, порушується серцева діяльність, при­пиняється дихання.

Допомога. Потерпілого необхідно перенести в прохолодне місце, намочити голову і ділянку серця холодною водою, дати прохо­лодне пиття, піднести до носа ватку, змочену нашатирним спиртом. Якщо різко порушується серцева діяльність, зупиняється дихання, розпочинають штучне дихання.

На виробництві й у побуті часто виникають термічні та хіміч­ні опіки. Термічні опіки з'являються від дотику до розжарених предметів, полум'я, попадання на шкіру гарячої рідини або пари. Хімічні опіки виникають внаслідок дії на дихальні шляхи, шкіру і слизові оболонки концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору тощо. При займанні або вибухах хімічних речовин утворюються термохімічні опіки.

Ознаки. Залежно від тяжкості розрізняють чотири ступені опі­ку:           1 — почервоніння шкіри та її набряк; 2 — пухирі, наповнені жовтуватою рідиною; 3 — утворення некрозу шкіри (струпів); 4 — обвуглювання тканин. При великих опіках виникає шок. За гли­биною ураження тканин хімічні опіки поділяються на чотири ступені: 1 — чітко визначене почервоніння шкіри, легкий набряк; 2  — сильний набряк, утворення пухирів різного розміру, форми; 3  — потемніння тканин або їх побіління за кілька хвилин, годин; шкіра припухає, виникає різкий біль; 4 — глибоке омертвіння не лише шкіри, а й підшкірної жирової клітковини, м'язів, зв'язко­вого апарату суглобів.

Опіки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюється сухий струп. При опіках лугами тканини вологі, тому ці опіки перено­сяться важче, ніж опіки кислотами.

Допомога. Необхідно швидко вивести або винести потерпілого з вогню. При займанні одягу треба негайно його зняти або наки­нути щось на потерпілого (мішок, тканину), тобто не давати до­ступу повітря до вогню. Полум'я на одязі можна гасити водою, засипати піском, гасити своїм тілом, качаючись по землі.

При опіках 1 ступеня треба промити уражені ділянки шкіри антисептичними засобами, потім обробити спиртом, одеколоном. До обпечених ділянок не можна доторкатись руками, не можна проколювати пухирі й відривати шматки одягу, що прилипли до місць опіку, не можна накладати мазі, порошки тощо.

Опікову поверхню накривають чистою тканиною. Потерпілого (якщо його морозить) треба зігріти: укрити, дати багато пиття. При знепритомнінні дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом. У разі зупинки дихання треба зробити штучне дихання.

Якщо одяг потерпілого просочився хімічною рідиною, його треба негайно зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видаляють речовини, що потрапили на шкіру, енергій­но змиваючи їх струменем води 10-15 хвилин, поки не зникне специфічний запах. При попаданні хімічної речовини у дихальні шляхи необхідно прополоскати горло водним 3 % розчином бор­ної кислоти. Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають при з'єднанні з водою. Якщо невідомо, яка хімічна речовина викликала опік і немає нейтралізуючого засобу, на міс­це опіку накладається чиста суха пов'язка і потерпілого негайно направляють до медичного закладу.

Переохолодження настає внаслідок порушення процесів терморегуляції при дії на організм холодового фактору і розладу функцій життєво важливих систем організму. Відмороження ви­никає тільки за тривалої дії холоду, при дотику тіла до холодного металу на морозі, при контакті зі зрідженим повітрям або сухою вуглекислотою, при підвищенні вологості й сильному вітрі за не дуже низької температури повітря (навіть близько 0°С). Сприяє переохолодженню і обмороженню ослаблення організму внаслідок голодування, втоми або хвороби. Найчастіше відморожуються паль­ці ніг і рук, а також ніс, вуха, щоки.

Ознаки. На початковому етапі потерпілого морозить, приско­рюються дихання і пульс, підвищується артеріальний тиск, потім

настає переохолодження, рідшає пульс, дихання, знижується тем­пература тіла. Після припинення дихання серце може ще деякий час скорочуватись (від 5 до 45 хв.).

При зниженні температури тіла до 34-32°С затьмарюється свідомість, припиняється довільне дихання, мова потерпілого стає неусвідомленою.

Розрізняють чотири ступені відмороження тканин: 1 — почер­воніння і набряк; 2 — утворення пухирів; 3 — омертвіння шкіри і утворення струпів;   4 — омертвіння частин тіла.

Допомога. При легкому ступені переохолодження тіло розігрі­вають розтиранням, дають випити кілька склянок теплої рідини. При середньому і тяжкому ступенях тіло енергійно розтирають вовняною тканиною до почервоніння шкіри, дають багато гарячого пиття, молоко з цукром. Якщо потерпілий слабо дихає, треба роз­почати штучне дихання.

Після зігрівання потерпілого і відновлення життєвих функцій йому дають спокій. Не можна робити розтирання снігом.

Одяг і взуття з відморожених частин тіла знімати треба дуже акуратно, якщо ж зробити це не вдається, потрібно розпороти їх ножем чи розірвати.

Отруєння — це тяжке захворювання, яке сталося внаслідок проникнення до організму різних токсичних речовин. Захворю­вання починається через 2-3 години, інколи через 20-26 годин.

Ознаки. Це загальне нездужання, нудота, блювання, спазмоподібний біль у животі, пронос, блідість, спрага, підвищення темпе­ратури тіла до    38—40°С, частий, слабий пульс, судоми.

Допомога. Потерпілому негайно кілька разів промивають шлунок (примушують випити 1,5-2 л води, а потім викликають блюван­ня подразненням кореня язика) до появи чистої промивної води. Можна дати     8-10 таблеток активованого вугілля). Потім дають міцного чаю, але не їжу.

Якщо після отруєння пройшло 1-2 години і отрута надходить вже зі шлунку до кишечнику, то викликати блювання даремно.

В такому випадку необхідно дати потерпілому проносне (2 сто­лові ложки солі на 1 склянку води).

Для зменшення всмоктування отрути слизовою оболонкою шлун­ково-кишкового тракту потерпілому можна дати 2-3 яєчних білки на 1 л води, розведений крохмаль або молоко.

Щоб запобігти зупинку дихання і кровообіг, протягом кількох годин необхідне постійне спостереження за потерпілим.

Причиною отруєння окисом вуглецю є вдихання чадного газу, продуктів горіння, дія диму.

Ознаки. Шкіра яскраво-рожева, запаморочення, шум у вухах, слабкість, нудота, слабкий пульс, судоми, порушення зору, дихан­ня, роботи серця, знепритомнення протягом годин і навіть діб.

Допомога. Забезпечити потерпілому приплив свіжого повітря (якщо є можливість — дати подихати киснем). Звільнити його від одягу, який утруднює дихання, дати понюхати нашатирний спирт. На голову і груди потерпілого покласти холодний компрес. Якщо потерпілий не втратив свідомості, напоїти гарячим чаєм, кавою. У разі припинення дихання необхідно провести штучне дихання.

При отруєнні алкоголем, наркотичними та токсичними ре­човинами у потерпілого спостерігаються головний біль, слабкість, нудота, запаморочення або знепритомнення. У тяжких випадках шкіра стає вологою з синюшним відтінком або блідою, розширю­ються зіниці, можуть бути судоми, порушується серцева діяльність.

Допомога. При наданні першої допомоги потерпілого кладуть так, щоб голова була вище тулуба. Дають понюхати нашатирний спирт, далі треба промити шлунок. Після цього потерпілому дають міцний чай. Якщо сп'янілий знепритомнів, необхідно вжити заходів, щоб запобігти захлинанню блювотними масами. Для цього треба покласти його на бік так, щоб голова була опущена. Велику небезпеку викликає отруєння сурогатами алкоголю (мети­ловим спиртом, етиленгліколем, дихлоретаном) або підробленими алкогольними напоями, які поширюються через стихійну торгівлю.

 

Перша допомога при ураженні електричним струмом

 

Причинами ураження електричним струмом може бути випа­док під час роботи з технічними електричними засобами, пряме дотикання до провідника або джерела струму і непряме — через електричну дугу.

Ураження електричним струмом може статися внаслідок пору­шення техніки безпеки при експлуатації електроустановок, елект­ромережі тощо.

Перша допомога складається з двох етапів: звільнення потер­пілого від дії струму і надання йому долікарської медичної допомоги. Наслідки ураження струмом залежать від тривалості проходження його через людину, тому важливо швидко звільнити потерпілого від дії струму і якомога швидше надати допомогу, навіть при смертельному ураженні, тому що період клінічної смерті продовжується лише кілька хвилин.

Заходи з надання першої долікарської допомоги залежать від стану потерпілого після звільнення його від дії струму. Якщо потерпілий короткочасно знаходився під струмом і після цього може самостійно координувати свої дії, його необхідно у супро­воді іншої особи відправити до медпункту.

Допустити до роботи потерпілого можна лише після ретель­ного огляду лікаря, тому що наслідки електротравми можуть з'я­витися навіть після 2-3 годин.

Якщо ураження легке (потерпілий не знепритомнів, не пору­шені дихання і серцева діяльність), а є тільки слабкість, іноді спостерігається нервове сіпання окремих м'язів, то потерпілого слід покласти, зігріти (розтерти руки, ноги, тулуб, до ніг покласти грілку, дати гарячий чай).

Обов'язково відправити потерпілого до лікарні для медичного огляду, щоб запобігти ускладнень, що можуть виникнути після електротравми.

Якщо потерпілий при свідомості, але до цього був у запамо­роченні або тривалий час знаходився під дією електроструму, не­обхідно покласти його на сухе місце, накрити ковдрою, забезпе­чити спокій, спостерігати за його диханням і пульсом.

У випадку, коли потерпілий знепритомнів, але у нього є стійкі дихання і пульс, його слід покласти, забезпечити доступ свіжого повітря, піднести до носа ватку, змочену нашатирним спиртом, розтерти і зігріти.

Якщо потерпілий дихає слабо або за відсутності за відсутності у нього ознак життя (немає дихання, серцебиття і пульс відсутні, зіниці розширені й не реагують на світло) терміново приступа­ють до оживлення потерпілого — штучного дихання і непрямого масажу серця.

Не відмовляйтеся від надання допомоги потерпілому за від­сутності у нього дихання, серцебиття та інших ознак життя. Кон­статувати смерть має право тільки лікар.

При ураженні блискавкою ознаки такі самі, як і при ураженні електричним струмом. Долікарська допомога також подібна.

Закопувати в землю потерпілого в жодному разі не можна, ос­кільки грудна клітина, здавлена землею, не може розширюватися, навіть коли з'являється самостійне дихання, тому людина може за­гинути від задухи.

 

Оживлення.

Способи штучного дихання. Непрямий масаж серця

 

Мета штучного дихання — забезпечення газообміну в організмі, збагачення крові потерпілого киснем і виділення з крові вуглецю.

Крім того, штучне дихання, діючи рефлекторно на центр ди­хання головного мозку, сприяє відновленню самостійного дихан­ня потерпілого.

Способи штучного дихання можуть бути апаратні та ручні. Ручні менш ефективні, але можуть застосовуватися негайно при порушенні дихання у потерпілого.

Розглянемо, що необхідно зробити, щоб підготувати потерпілого до штучного дихання.

1.  Звільнити потерпілого від одягу — розв'язати краватку, роз­стебнути комір сорочки тощо.

2.  Покласти потерпілого на спину на горизонтальну поверхню — стіл або підлогу.

3.  Відвести голову потерпілого максимально назад, доки його підборіддя не стане на одній лінії з шиєю. За такого положення голови язик не затуляє вхід до гортані, вільно пропускає повітря до легенів і рот розкривається. Щоб зберегти таке положення го­лови, під лопатки кладуть згорнутий одяг (рис. 46).

 

Положення голови потерпілого при проведенні штучного дихання

 

Рис. 46. Положення голови потерпілого при проведенні штучного дихання

 

4. Пальцями видалити з порожнини рота кров, слиз тощо, вийняти також зубні протези. За допомогою хусточки або береж­ка сорочки вичистити порожнину рота (рис. 47, а). Після наведе­них приготувань обов'язково провести штучне дихання.

Порядок виконання штучного дихання такий. Голову потерпілого відводять максимально назад і пальцями затискають ніс (або гу­би). Роблять глибокий вдих, притискають свої губи до губ потер­пілого і швидко роблять глибокий видих йому до рота. Вдування повторюють кілька разів, з частотою 12-15 разів на хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шмат­ком тканини (хусточкою, марлею, бинтом тощо)                 (рис. 47, б, в).

Якщо пошкоджене обличчя і проводити штучне дихання «із легенів у легені» неможливо, треба застосувати метод стиснення і розширення грудної клітини у спосіб складання і притискання рук потерпілого до грудної клітини з їх наступним розведенням у боки (процедура повторюється декілька разів).

Контроль за надходженням повітря з легенів потерпілого здій­снюється по розширенні грудної клітини при кожному вдуванні.

 

 

Очищення ротової порожнини потерпілого та виконання штучного дихання

Рис. 47. Очищення ротової порожнини потерпілого та виконання штучного дихання

 

Якщо після вдування грудна клітина потерпілого не розправ­ляється, це означає, що у шляхах дихання потерпілого відсутня прохідність. Найкраща прохідність шляхів дихання забезпечуєть­ся за наявністю трьох умов:

•  максимальному відведенні голови назад;

•  відкриванні рота;

•  висуванні вперед нижньої щелепи.

При появі у потерпілого перших слабких вдихів слід поєднати штучний вдих з початком самостійного вдиху. Штучне дихання слід проводити до відновлення глибокого ритмічного дихання.

Штучне дихання у більшості випадків треба робити одночасно з масажем серця (рис. 48-50).

Непрямий масаж серця — це ритмічне стискання серця між грудиною та хребтом. Треба знайти розпізнавальну точку — мечовидний відросток грудини, — він знаходиться знизу грудної клітини над животом. Стати треба з лівого боку від потерпілого і покласти долоню однієї руки на нижню третину грудини, а по­верх — долоню другої руки (див. рис. 48, 49).

Місце розташування рук при проведенні непрямого масажу серця

 

Рис. 48. Місце розташування рук при проведенні непрямого масажу серця

 

Тепер ритмічними рухами треба натискати на грудину (з час­тотою 60 разів на хвилину). Сила стискання має бути такою, щоб грудина зміщувалась в глибину на 4-5 см. Масаж серця доцільно проводити паралельно зі штучним диханням, для чого після 2-3 штучних вдихів роблять 15 стискань грудної клітки.

При правильному масажі серця під час натискання  на гру дину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії й звужуються протягом кількох секунд зіниці, а також рожевіє шкіра облич­чя і губи, з'являється самостійне дихання.

 

Правильне положення рук при проведенні непрямого масажу серця і визначення пульсу на сонній артерії

 

Рис. 49. Правильне положення рук при проведенні непрямого масажу серця і визначення пульсу на сонній артерії

 

Щоб не пропустити повторного припинення дихання, треба спостерігати за зіницями, кольором шкіри і диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу.

 

Проведення штучного дихання і непрямого масажу серця однією людиною

 

Рис. 50. Проведення штучного дихання і непрямого масажу серця однією людиною

 

Транспортування потерпілого

 

Наслідки своєчасної й правильно наданої допомоги на місці події можуть бути зведені нанівець, якщо при підготовці до тран­спортування і доставці потерпілого до медичної установи не будуть дотримані відповідні правила. Головне не тільки в тому, як до­ставити потерпілого і яким транспортом, а наскільки швидко бу­ли вжиті заходи, які забезпечили максимальний спокій і зручне положення потерпілого.

Найкраще транспортувати потерпілого ношами. При. цьому мож­на використовувати підручні засоби: дошки, одяг тощо.

Можна переносити потерпілого на руках. Передусім потерпі­лого слід покласти на ноші, які застеляють ковдрою, одягом тощо, ставлять ноші з того боку потерпілого, де є ушкодження. Якщо тих, хто надає допомогу, двоє, вони повинні стати з іншого боку нош. Один підводить руки під голову і грудину, другий — під крижі й коліна потерпілого. Одночасно без поштовхів його обе­режно піднімають, підтримуючи ушкоджену частину тіла, і опус­кають на ноші. Слід накрити потерпілого тим, що є під руками, — одягом, ковдрою. Якщо є підозра на перелом хребта, потерпілого кладуть обличчям догори на тверді ноші (щит, двері). За відсут­ністю такого можна використати ковдру, пальто. В такому випадку потерпілого кладуть на живіт.

Якщо є підозра на перелом кісток тазу, потерпілого кладуть на спину із зігнутими ногами у колінах і у тазостегнових суглобах для того, щоб його стегна були розведені, під коліна обов'язково треба підкласти валик з одягу, рушника.

По рівній поверхні потерпілого несуть ногами вперед, при підйо­мі на гору або по східцях — головою вперед. Ноші весь час по­винні бути у горизонтальному положенні. Щоб ноші не розгой­дувалися, необхідно йти не в ногу, злегка зігнувши коліна.

При перевезенні потерпілого слід покласти його до машини на тих самих ношах, підстеливши під них щось м'яке.

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить